1111111111
34100 м. Дубровиця, Рівненська область, вул. Воробинська, 16, тел. (03658) 2-03-24, факс (03658) 2-03-08 E-mail: dubrrda@gmail.com, dubr@dubrrda.gov.ua
Slide 1
Slide 2
Slide 3
Slide 4
Slide 5
Архів новин Авторизація
«    Листопад 2018    »
ПнВтСрЧтПтСбНд
 1234
567891011
12131415161718
19202122232425
2627282930 
» » » Хроніка історичних подій і розвитку Дубровиччини

Хроніка історичних подій і розвитку Дубровиччини

Написав admin
//
10 січня 2014
//
//
Всё что стоит знать о Таиланде читайте на othai.ru, а так же о путешетвиях. Если желаете что то скачать, то ищите тут cashwarez.ru. На сайте neowar.ru много интересного.

Хроніка історичних подій і розвитку Дубровиччини

(Окремі уривки історико-краєзнавчої розвідки про Дубровицький район та Висоцький (1939-1959 рр.) райони Рівненської області України, які проводяться краєзнавцем, жителем села Висоцьк Дубровицького району  — Яцутою Григорієм Васильовичем)

Територія нашого краю, як стверджує сучасна історична наука, сформувалася після танення Дніпровського льодовика 250 тисяч років тому. Тоді ж і утворилися сучасні риси рельєфу і річкової сітки. Річки та озера наповнилися водою знову 18-14 тисяч років тому, коли з півночі відступив останній льодовик.

35-15 тисяч років тому тут з’явилися мезолітичні племена північного (поліського) типу.

Треба мати на увазі, що наш край розташований у Поліській низовині.

Тут переважали болота, піщані дюни, озера, річки великі і безліч малих. Наша місцевість була краєм природних соснових лісів на підвищених місцях. У заболочених місцях росли мішані (вільхові, березові, соснові) ліси. У заплавах річок росли природні діброви (дубові ліси). Це були непрохідні лісові пущі у перемішку з болотами. Вони давали надійний захист і прожиття своїм мешканцям.

Їх стоянки розташовувалися поблизу озер та річок, на піщаних дюнах. Прикладом може служити археологічна пам’ятка  — стоянка цього типу поблизу села Рудня Людинської сільської ради в урочищі «Млин». Жителі її займалися полюванням, рибальством, збиральництвом та споруджували легке житло. Вони майстерно обробляли камінь, виготовляючи з нього вістря стріл, шкребки, проколки, різці, сокири та інше.

Слід відмітити, що місць проживання стародавньої людини біля села Рудня вченими відкрито аж шість, а саме:

дві стоянки, поселення та могильник біля села Рудня, заплава лівого берега річки Горинь (ІХ-VІ тис. до н.е., V-ІІ тис. до н.е., ІХ-Х ст., ІІ тис до н.е.), розмір 100х200 м;

стоянка мезолітична, урочище «Млин» (VІІ тис до н.е.), розмір 80х50 м;

стоянка фінальнопалеолітична теж біля села Рудня в заплаві лівого берега річки Горинь (ІХ-VІ тис. до н.е.) площа 120х70 м;

поселення ранньослов’янське, с. Рудня, північно-східна частина піщаного мису, 800 метрів на схід від села (поч. І тис. н.е.) розмір 120х70 м та інші.

Вірогідно, що з тієї пори люди не покидали нашого краю. Підтвердженням цього є:

поселення багатошарове, село Велюнь, міжріччя річок Горинь та Случ (ІХ-VІ тис. до н.е., ХV-ХІІ ст. до н.е., VІ-ІІІ тис. до н.е., ХІ-ХІІ ст.) площа 0,3 га;

стоянка палеолітична біля села Заслуччя, 300 метрів на північний захід, в заплаві правого берега річки Случ (ІХ тис. до н.е.) розмір 200х80 м;

поселення доби гребінцево-накольчастої кераміки, село Висоцьк, урочище Чорновірка (VІ – ІV тис. до н.е., І тис. до н.е.) розмір 100х60 м;

В пору доби бронзи в нашому краї теж проживали люди. В цей час вони приручили поліського тура і стали займатися скотарством. Підтвердженням цього є декілька поселень відкритих вченими в нашому районі, а саме:

поселення доби бронзи на території м. Дубровиця, 500 метрів на схід від колишньої бавовно-прядильної фабрики (ІІІ-ІІ тис. до н.е.) площа 0,2 га;

поселення доби бронзи в селі Бережниця, північно-східна окраїна, урочище «Рибачкове Поле», (ІІІ-ІІ тис. до н.е.) площа 0,3 га;

поселення доби бронзи біля села Залужжя, 1,5 км на північний захід (ІІ тис. до н.е.), площа 0,2 га;

Поселення часів раннього слов’янства в нашому краї вченими відкриті такі:

поселення ранньослов’янське, село Удрицьк, 1 км на південний захід від села Хилін, 6 км на південь від села (І тис. н.е.), розмір 200х60 м;

стоянка пізньомезолітична, село Лугове, 2,5 км на північний схід від села, середня із трьох дюн, (пізній палеоліт), розмір 100х30 м;

неолітична стоянка, село Селець, 300 м від села, край надзаплавної тераси річки Горинь (неоліт), розмір 50х80 м;

Свідками заселення наших земель у давньоруські часи є:

давньоруське городище в місті Дубровиця, вул. Набережна, (ХІ-ХІІІ ст.), площа 2,0 га. Автор – дослідник  — Антонович В.Б. (1893р.), охоронний №274;

давньоруське городище та селище в селі Висоцьк, замковище за церквою (ІХ-ХІІІ ст.). Площа 0,3 га. Автор – дослідник Антонович В.Б. (ХІХ ст.), охоронний №273;

давньоруське селище, село Городище, урочище «Дворець», (VІІІ-Х ст.), площа 0,2 га.

Всі вище названі археологічні пам’ятки є матеріальним підтвердженням того, що люди населяють наш край  — Полісся з часів глибокої древності. Ці пам’ятки є безцінною культурною спадщиною України і всього слов’янського світу. Вони взяті на державний облік і наш обов’язок свято оберігати їх для майбутніх поколінь, якщо ми дійсно вважаємо себе нащадками нашої слов’янської прабатьківщини і любимо його.

Михайло Грушевський та сучасна історична наука, характеризуючи наш край у VIII-IX ст., називає його Древлянською землею тобто територіально-політичним утворенням (державою) з сформованою князівською владою та законами і столицею у місті Іскоростень (тепер Коростень Житомирської області), площа якої була не меншою королівської Англії тих часів. Пізніше наші землі опинилися у складі Київської держави за часів Володимира Великого.

Перша писемна згадка про Дубровицю та Висоцьк в літературних джерелах датується 1005 роком. Згадуються вони в документах про утворення третьої православної єпархії на території Київської Русі в місті Турові (нині м. Туров Гомельської області Республіки Білорусь). ЇЇ наводить Йосип Тризна у Києво Печерському патерику (додаток 1).

А розповідь про Дубровицький район, як про територіальне утворення, слід почати з середини ХІІ століття. Саме так. Бо тоді вже було Дубровицьке удільне князівство у складі Турово-Пінського князівства зі столицею у м. Турові. І тривалий час керували ним князі Дубровицькі. Це були руські князі.

Серед них відомий історії князь Гліб Юрійович, правнук Михайла Святополка, який брав участь у Єрельській битві Святослава Всеволодовича київського князя з половецьким ханом Кобяком (додаток 2). Він у 1190 році успадкував турівський княжий стіл.

Інший дубровицький князь Олександр Всеволодович відомий тим, що загинув у битві з татаромонголами на Калці у 1223 році.

З часом династія Дубровицьких князів вигасла.

Близько до середини ХІІІ ст. наш край був під монголо-татарським ігом.

У 40-х роках ХІV ст. наші землі знаходяться вже під владою Литви.

За часів Великого князівства Литовського у ХV ст. Дубровиця є коронною волостю, якою від імені господаря управляли намісники. Знаємо, що таким намісником в 1476 році був Тимофій Володимирович Мосальський.

Пізніше Дубровицька волость була подарована литовським князям Гольшанським. Першим володарем її був Юрій Семенович, князь Гольшанський (+1457). Син його Іван Юрійович за змову проти короля був страчений у Києві 30 серпня 1481 року.

За часів древнього православ’я у ХІ-ХVІ ст., коли православний люд нашого краю був під юрисдикцією Турово-пінської єпархії у Дубровиця була релігійним центром. Місцеві церкви були об’єднані у Дубровицьке благочиння цієї єпархії. На той час у нас вже діяли храми: Різдва Пресвятої Богородиці та Свято-Миколаївський у Дубровиці (обидві до ХІV ст. будівництва), Покрови Пресвятої Богородиці у с. Стрільськ, Різдва Пресвятої Богородиці в с. Бережки, Успіння Пресвятої Богородиці у м. Висоцьк, Свято-Михайлівська в с. Озери, а також парафія у с. Великі Цепцевичі назва церкви невідома. Всі приходи поза Дубровицею були під опікою Гольшанських. Церкви їх були збудовані у ХIV або ХV століттях.

1481-1502 роки. Будівництво замку князем Юрієм Гольшанським у Висоцьку та найменування його Вишоградом.

Дочка Юрія Семеновича Юліанна Юріївна Гольшанська померла в молодому віці. Була похована у Києво-Печерському монастирі. Вона у ХVІІ ст. віднесена до лику святих і прославлена церквою як Свята праведна Діва Іуліанія, княжна Гольшанська. Це єдина серед канонізованих з українських жінок за всю історію православної церкви (додаток 3).

Соборний монах Київського печерного монастиря Афанасій Калнофойський у 1638 році у своїй літературній праці «Тератургіум» прославив Святу праведну Діву Іуліанію княжну Гольшанську (Дубровицьку), прах якої покоїться у Києво-Печерській Лаврі (додаток 4).

Сучасна українська поетеса Неоніла Диб’як у своєму вірші «Свята Юліанія» теж прославила Світу Діву Іуліанію (додаток 5).

Власником дубровицьких володінь після Івана Семеновича був Юрій Іванович (+1536). Він перший почав зватися і писатися Гольшанським-Дубровицьким.

Був він не тільки князем, а й хоробрим лицарем. Майже від колиски, як пишуть історики, був загартований у боротьбі з татарами, відважно відбивав їхні атаки на свої замки. Проте Дубровицькі землі не були повністю захищені від нападу татар. Одного разу, коли князь Юрій перебував далеко від Дубровиці, татари скористалися цим і несподівано напали та знищили її. За народними переказами княгиня з сім’єю сховалася від татар на острові, оточеному з усіх боків водою (сьогодні це між Воробином і Сельцем) і таким чином врятувалася. В подяку Богові князь Юрій побудував на цьому острові церкву і Пустинський монастир. Підтвердженням цього є заповіт складений ним при свідках у Висоцькому замку датований 1537 роком.

На схилі літ Юрій Гольшанський Дубровицький проживав у замку Висоцька до кінця свого життя. Був двічі одружений. Перша його дружина  — Юліанна Іванна Ярославівна, а за Бонецьким  — княжна Острозька, сестра князя Костянтина. Другою була Марія, донька князя Андрія Олександровича Сангушка, маршалка землі волинської, володимирського старости. Він мав велике потомство. Від першої дружини синів: Івана та Володимира і дві доньки. Від другої  — синів Семена та Андрія та шість доньок: Марію (княгиня Курбська), Софію (княгиня Полубенська), Анну (за Олізаром Кидреєм Мильським, потім за Сапегою), Олену (за Воловичем Богданом, князем Вишневецьким), Анастасію (княгиня Заславська) і Федору (за Богданом князем Соломарецьким).

Анастасія – Богдана Юріївна княгиня Заславська уроджена княжна Гольшанська Дубровицька. На її замовлення у 1556 році в монастирі у Двірці (нині Сарненський район) розпочали роботи по виготовленню рукописного Євангелія. Робота була завершена у 1561 році у Пересопниці, тому ця пам'ятка українського ренесансу відома як Пересопницьке Євангеліє. Саме на ній складають присягу нинішні українські Президенти.

Семен Юрійович, останній та старший, з роду князя Юрія Гольшанського-Дубровицького, був страчений за повстання проти Магдебурзького права у 1556 році і династія їх вигасла.

У 1558 році дочки Юрія Гольшанського-Дубровицького поділили між собою маєтності та добра. Це відбулося у Висоцькому замку. Маєтності «в звоне Великом Дубровицком» отримала Марія Юріївна (+1586р.) восьма дитина і третя дочка Марії Андріївни княгині Сангушко та князя Юрія Гольшанського-Дубровицького разом з сестрою Анною (за Олізаром Кидреєм Мильським). Третю частку маєтків дубровицьких і висоцьких отримала Федора Юр’ївна Гольшанська (?-біля 1576) з чоловіком Богданом Васильовичем Соломарецьким (?-1565). Єдиним потомком їх був син Іван Богданович Соломарецький.

1571 рік. Марія Гольшанська втретє вступає в шлюб з князем Андрієм Михайловичем Курбським, який виявився для княгині недовготривалим і нещасним.

6 жовтня 1585 року відбувся роздільний запис Марії Юріївни Гольшанської Дубровицької дубровицьких маєтностей на сина її Андрія Монтолта і дочку Варвару Козинську, який вона зробила після розірвання третього шлюбу. За ним місто і замок Дубровиця дісталися Варварі, що була замужем за Андрієм Фірлеєм, каштеляном Малоговським, а навколишні землі – сину по першому шлюбу Андрію. Марія княгиня Гольшанська-Дубровицька померла у 1586 році.

Князі Гольшанські Дубровицькі були в родинних відносинах з князями: Бєльськими, Боровськими, Вишневецькими, Гаштольдами, Друцькими, Заславськими, Зубревицькими, Кидрей-Мильськими, Кежгайлами, Курбськими, Монтовтами, Острозькими, Пацами, Полубенськими, Радзівілами, Сангушками, Сапегами, Соломарецькими, Чарторийськими, Ягеллонами та іншими князівськими родинами Великого князівства Литовського та Речі Посполитої.

З 1556 року Дубровиця перебуває в складі Пінського повіту. До складу повіту входили також Пінське, Кобринське, Туровське, Давид-Городоцьке князівства.

Повітовим старостами тут були: Януш Збаразький (1570р.), Лаврин (Вавринець) Война (1574-1580рр.), Лев Воронецький (підстроста 1582-1586рр.), Альбрехт-Станіслав Радзивілл (1620р.), Януш-Антоній Вишневецький (1695-1701рр.), Михаїл-Сервецій Збаразький (1730р.), Доменік-Миколай Радзівілл (1790р.).

У 1565 році крайнім граничним осадом Пінського повіту був «Стрельско-на Случі», тепер село Стрільськ Сарненського району Рівненської області, отже Дубровицька волость була крайньою у складі Пінського повіту на півдні.

В Дубровиці вже тоді існувала прадавня Пречистенська церква, яка згадується в заповіті від 18.03.1576 року княгинею Марією Юріївною уродженою Гольшанською Дубровицькою в третьому шлюбі Курбскою.

Кінець ХVІ ст. для жителів нашого краю був надзвичайно тяжким. Панський гніт, який підсилювався ще й переслідуваннями за православну віру, часті епідемії, неврожаї, голодні роки, часті розорення, яким піддавали наш край кримські татари під час нападів. Це все викликало у мешканців гнів та збройний супротив. Вони часто залишали свої домівки і ставали до боротьби за свої права. Багато наших земляків приймали участь у повстанських загонах Наливайка Северина, відомого ватажка козацько-селянських повстань на Поліссі і Волині.

1593 рік. Зі своїм військом він проходив землями Висоцька і Дубровиці та зруйнував замок у Висоцьку.

Тоді, з метою оборони від нападу кримських татар, у Висоцьку побував литовський канцлер Альберт Радзівілл.

Внаслідок Брестської унії у 1594 році в нашому краї розпочався примусове навернення місцевих жителів до уніатської (греко-католицької) церкви.

Слід відмітити, що у ХVІІІ ст. і у першій половині ХІХ ст. на Правобережній Україні було чотири єпархії уніатської церкви і переважна більшість парафій була у Луцько-Острозькій єпархії (4034 парафії). Наш край був під юрисдикцією Турово-Пінської єпархії. З історичних джерел відомо, що у 1596 році на цю кафедру був возведений владика Йона Гоголь, який беззастережно підтримував унію. Після його тут служили: Паїсій Шахновський (1602-1623рр.); Григорій Михайлович (1626-1632рр.); Пахомій Оранський (1637-1653рр.); Андрій Кваншин-Золота (1654-1665рр.); Мартин Білозір (1666-1697рр.); Антоній Жолкевський (1697-1702рр.); Порфирій Кульчицький (1703-1716рр.); Йоахим Цехановський (1716-1719рр.); Теофілій Годебський (1720-1730рр.).

1599 рік. Відбувся Віленський з’їзд православної церкви проти унії. Участь в ньому приймав князь Іван Богданович Соломарецький з Висоцька. Він як і його предки багато займався благочинною діяльністю. Серед іншого він заснував у Висоцьку православну церкву Іспіння Пресвятої Богородиці і виділив для неї вісім волоків землі. Проте конкретна дата заснування цієї церкви не відома.

1602рік. Іван Богданович князь Соломарецький помирає у Висоцьку, залишивши після себе двох малолітніх дітей  — дочку Катерину і сина Миколая Льва.

1613 рік. Відбулося повстання селян у Висоцьку, яке було жорстоко придушене.

Подається скарга місцевого князя Миколая Льва Соломарецького до володимирського гродського суду на дії козацьких полків Топежина, Шульжина, Старинського, які зупинилися у його володіннях на два тижні і «…називая себя полковниками королевской служби, они разорили маетности местечка Висоцк, Дубровици, села до них надлежаще, сплюндрували и внивеч их обернули заїхавши на имения в количестве 5 тисч человек…»

У 1623 році відбулося об’єднання Великого князівства Литовського з Польщею. Наш край залишився у підпорядкуванні Литви.

До 1626 року Дубровицька волость належала Миколаю Льву Соломарецькому, підкормію Пінська (1608р.), депутату Трибуналу Великого князівства Литовського від шляхти Пінського повіту (1616р.), смоленському каштеляну (1623р.).

6 жовтня 1639 року. Після смерті Льва Миколая, князя Соломарецького, дружина його Раїна княгиня Гощанська Соломерецька, каштелянова Смоленська (?-1645) та їх син Ян Владислав Соломерецький, маршалок Пінський підтвердили актом  — записом у Пінському гродському суді стародавній фундуш «своїх предків» «…тую фундацію потверждаем и записуемо вечними часи..» для служителів висоцької церкви Успіння Пресвятої Богородиці в такому вигляді: протопопу Данилу Федоровичу Мощинському три волоки землі, священику отцю Василю Пархомовичу два волоки землі, дияконові отцю Євтихію Матвійовичу два волоки землі, паламару одну волоку землі садиби в м. Висоцьк, право безкоштовного помолу хліба і крім цього дарємо село Вежиці (тепер Рокитнівського району). Умовою залишається: 1) щоб священики цієї церкви зважди у православній вірі і послушництві Богоявленського Пінського православного братства «в нагляді і охайності»; 2) щоб паламар, який обирається зі згоди обох священників і диякона був під владою «отця протопопа».

Ян Владислав був відомим діячем Пінського повіту та високоосвідченим і щирим захисником православної віри. Був одружений з Ганною Воловичовою. Перебуваючи у дружніх стосунках з Смотрицьким Мелетієм (разом навчалися в університеті в Німеччині), князь Соломарецький Ян – Владислав часто запрошує його до себе в гості. Письменник, полеміст, церковний діяч Смотрицький навіть деякий час проживав у Висоцьку.

1641 рік. Помирає останній нащадок княжого роду Соломерецьких в нашому краї.

Через відсутність дітей у Яна Владислава, династія Соломерецьких вигасає.

1642 рік. Внаслідок пожежі у замку Висоцька згоріли домашні архіви князів Соломарецьких і Дубровицьких.

Уніатська церква була під суворим контролем Римського престолу і особливо його владики. Так, у 1643 році, А. Селява повідомляв Рим, що пінський єпископ Пахомій Оранський не те що не займається справами церкви, а й відверто дискредитує архієрейський сан марнуючи свій час на світські розваги (серед яких владика особливо полюбляв довготривале полювання на зайців у поліських болотах).

Місцеві миряни і духовенство постійно чинили непослух владикам. До їх відвідин ставилися вороже і намагалися не допустити їх до храмів. Через це Польський король Владислав ІV надсилав навіть Грамоту обивателям Пінського повіту з вимогою не перешкоджати візитації єпископа.

Папський нунцій у Речі Посполитій де Торес у своєму звіті зазначав, що «…кількість схизматиків у Польщі велика…, але основним гніздом є Русь, яка розділяється на три частини: Русь Червону – з містом Львовом, Перемишлем, до якої входять також Волинь; Русь Білу, що простягається від Риги… аж до московських кордонів і охоплює Полоцьк, Вітебськ, Оршу, Могилів; Русь Чорну – між Литвою і Волинню аж до Києва разом з містами Пінськом, Новогрудком, Овручем».

Отже навернення їх до унії для Риму було дуже складним і одним з головних завдань владик під час візитацій єпископів по приходах Пінської єпархії.

1644 рік. Раїна Соломарецька подарувала для висоцької церкви земельну ділянку  — «Микольську гряду лісу» неподалік Висоцька.

1645 рік. Переживши на чотири роки свого сина, Раїна Соломарецька помирає. Перед смертю вона пише у Висоцьку заповіт, в якому просить щоб поховали її за православним обрядом і розподіляє тогочасні володіння Соломарецьких між своїми дочками.

1 лютого 1646 року у Висоцькому замку, який на той час вже був відбудований, спадкові володіння були розділені між його чотирма сестрами Соломерецькими як було в заповіті.

Марета Миколаївна княгиня Соломерецька (?-1675), дружина булаковського старости Казиміра Нарушевича (?-до 1667) одержала половину замку і містечко Дубровицю, фільварок і село Воробин, село Селець з монастирем і церквою Святого Миколая, село і фільварок Золоте, села Крупу (Крупове), Кривицю, село Людинь. Марета і Казимір не залишили після себе потомків і їх власність перейшла до своячениці Марини Іванівни Соломерецької. Судові справи свідчать про те, що родина весь час переживала матеріальні проблеми. Марета, скоріше всього прийняла католицизм, тому що нею, хворою, піклувалися пінські єзуїти.

Анна Євграція Миколаївна з князів Соломарецьких (?-після 1664), яка була замужем за венденським каштеляном Генріхом Кашовським з Підляського воєводства отримала: замок Висоцьк, містечко Висоцьк при ньому село Висоцьк, фільварок Бродець, село Удрицьк, село Річицю, село і фільварок Миляч, село Жадінь (Жадень), село Бухлічи, що належало до маєтку Вороні (тепер Столінський район), село і фільварок Тумень з млинами і ставом, села Гнойно (тепер Єльне Рокитнівського району), Сехи, Клесів (тепер Сарненського району). Згідно відомостей К. Насецького, вони мали сина Яна, який став гнезненським, краківським і луцьким каноніком і люблінським «офіціалом». Кашовський потім продав спадщину дружини (Висоцьк) пінському військовому Арнольду Гедройцу.

Олена Миколаївна Соломарецька (?-після 1678), перший чоловік її коронний канцлер Олександр Яцек Карицинський з Піліци невдовзі помер, вона вдруге вийшла заміж (біля 1648р.) за крайчого Великого князівства Литовського Кшиштофа Сапегу (1623-1665). Вона стала власницею двора і села Теребежов, містечка Столін, сіл Лука, Городище, Смородськ, Деревна, Глінка, Річиця (тепер Столінського району Білорусі).

Доміцеллі Миколаївні Соломарецькій (?-1659), дружині мінського каштеляна Миколая Святополка Четвертинського з Волині (?-1649) дісталися село і фільварок Струга, села Вороні, Бухлічи, Будимля, Сехово, Очнисько, Викоровичі. Вони мали синів Стефана, Миколая Адама і Олександра Ілари.

31 грудня 1649 року. Війти, міщани міста Висоцька і піддані села Удрицька, села Річиця (війт Якуб Мілашевич), Ян Славський керуючий маєтку Тумень та Ян Новакевич подали скаргу копному суду Пінська на орендарів Висоцької волості Романа та Степана Срілецьких через: непомірні побори, викупи грошові, грабунки худоби, коней, речей, товарів; заборону продажу товарів іншим купцям; за звірячі побої, ув’язнення у Висоцькому замку і навіть вбивства підданих, що порушують його заборону.

Грудень 1653 року. Кримські татари руйнують до тла Городну, Висоцьк та Дубровицю та навколишні села і в тому числі: « … двір в Кураші і всі села що до нього відносилися Любиковичі, Колки, Бережки, Белятичі попалили, а мешканців в полон забрали…» мовиться у заяві № 7 від 21 січня 1654 року до Пінського гродського суду дружини Волинського ловчого Мар’яни Кашовської про розорення татарами маєтку Кураша Пінського повіту (тепер Дубровицького району).

Історія Дубровиччини також пов'язана з Запорізькою Україною. Так Павло Тетеря Мошківський, гетьман Правобережної України володів Висоцьком (1664 – 1671рр.) зробив з його волость. На фундаменті старого замку побудував новий. Був одружений з Катериною (Оленою) Хмельницькою, дочкою Богдана Хмельницького. Це був її другий шлюб.

Хмельницький Юрій Богданович (син Богдана Хмельницького), гетьман України деякий час проживав у Висоцьку після відмови від гетьманства.

З 1657 року по 1659 рік дубровицькі землі були віднесені до Турово-Пінського полку Козацької держави. Полк очолював полковник Пінський і Турівський Костянтин Виговський.

У 1671році частиною дубровицьких земель і зокрема висоцьких, заволодів пінський колегіум католицького ордену Єзуїтів, які придбав у гетьмана Павла Тетері. Висоцьк, зокрема, єзуїтам належав з 1669 по 1774 рік. Тут, поруч з замком, був побудований католицький костел з тесаного дерева, покритий гонтою з трьома вівтарями та створена велика теологічна бібліотека.

1685 рік. Через Висоцьк та Дубровицю проходить Литовський тракт (народна місцева назва Літовка).

В цей час воєвода мінський, Завіша Кшиштоф, автор відомих спогадів, виданих І.Бартошевичем, гостював у Висоцьку (1695р.).

Пізніше, в кінці ХVІІ ст., власником частини дубровицьких маєтностей став католицький орден Парів і зокрема частини міста Дубровиці і Стрільський маєток, до якого входили села Стрільськ, Карпилівка, Рудня (тепер Сарненського району).

Піари  — це католицький чернечий орден, що мав за мету християнське навчання юнацтва в основному аристократичного. Він діяв у Дубровиці перебуваючи в складі Литовської провінції (організації) з керівництвом у Вільні.

У 1695 році в Дубровиці був споруджений дерев’яний римо-католицький костел Іоанна Хрестителя.

У 1705 році наш край опинився в зоні військових дій під час Шведської війни. Шведи захопили Дубровицю і Степань. Під час відступу шведських військ після поразки у Полтавській битві вони відступали саме через Дубровицю і костел був спалений.

Достеменно відомо, що з пінських владик в нашому краї з візитацією побував єпископ Порфирій Кульчицький 10 березня 1710 року на свято Іоахима і відправляв службу в церкві села Удрицьк. Очевидно вона була на той час уніатською.

Колегіум католицького ордену піарів у Дубровиці відомий від 1740 року.

На місці попереднього католицького костелу, у 1742 році, завдяки маршалку Великого Князівства Литовського Яну-Карлу Дольському у співпраці з ректором польського університету Казимиром Пневським був вже побудований у Дубровиці мурований костел (нині пам’ятник архітектури України (додаток 6) та великі приміщення колегіуму. Він також виділив значні матеріальні ресурси для розвитку колегіуму.

На той час колегіум був дуже відомим і популярним навчальним закладом на Поліссі. Мала за честь навчатися в ньому тогочасна навколишня молодь багатих землевласників. В колегіумі викладалися математика, філософія і іноземні мови. Тут був також вищий клас (studio) для молодих монахів  — піарів. Серед його випускників був і Алоїз Фелінський, Кіпріан Годебський, Лукаш Голєбіовський.

Національний склад населення нашого краю споконвіку був досить однорідний. Більше 95% наших предків були поліщуками, офіційно русинами. Інші 5% були євреями, росіянами, поляками та інші.

Євреї почали селитися у нас на початку ХVІ ст.

Місцями їх проживання були: Дубровиця, Бережниця, Висоцьк, Осова, Залужжя, Колки, Лютинськ, Річиця (Вербівка), Жадень, Великі Озери та інші села. Їх чисельність дуже різна протягом 1766-1946 років (додаток 7).На це впливала політика тодішніх держав і відносини з місцевим населенням.

Відомо, що у 1623 році жителі Висоцька  — євреї були частиною громади Пінська.

Місцеві єврейські громади жили замкнено та відокремлено від місцевого населення. Мали своє управління, школи, громадські та партійні організації, релігійні установи. На землі майже не працювали. Займалися, торгівлею та багатьма ремеслами. Серед них було багато високоосвічених політичних, державних, освітніх діячів, літераторів, музикантів, художників.

В своїй масі вони були теж дуже розшаровані за майновим і життєвим рівнем. Однак їм було завжди притаманне почуття допомоги, єдності і захисту один одного.

З визначних людей їхньої національності прикладом можуть служити: Харпак Георгій (Георгій, Жорж Шарпак). Він народився в Дубровиці у єврейській родині і став всесвітньо відомим вченим в галузі ядерної фізики та фізики елементарних частин, лауреатом Нобелівської премії з фізики (1992).

Сендлер Семен Анатолійович (Шимон Сендлер). Він народився у м. Дубровиця у єврейській родині і став відомим російським лінгвістом і педагогом в галузі германський мов і в тому числі мови ідиш та багато інших.

Левін Мовша Соломонович  — активний учасник комуністичного підпілля у Висоцьку, а пізніше відомий діяч нашого краю.

Ерліх Борис Шамович – партизанський лікар. Один з найавторитетніших лікарів у довоєнні, воєнні та післявоєнні роки на Дубровиччині.

З православних святинь, які діяли в той час, а окремі і до нині діють в нашому краї була церква Преображення Господнього в Кураші можливо збудована ще до 1712 року. Про це свідчать метричний запис на сторінках давнього Євангелія, що знаходилося в церкві у 1889 році.

10 березня 1710 року на свято Іоахима приїжджав до Висоцька пінський єпископ Кульчицький і правив службу в церкві Різдва Пресвятої Богородиці в селі Удрицьк. Вона була знищена пожежею у 1979 році.

Власником Дубровиці на початку ХVІІІ ст. був поміщик Бжестовський. До речі Бжестовська Розалія була дружиною Контантина Людовика фон-дем-Вроель Плятера писаря Великого Литовського (1746-1754), маршалка Великого Трибуналу Литовського, воєводи Мстиславського (1754), посла Литви у Росії. Дітьми їх були двох іменні: Юзеф Віцент, Антоній Тадеуш, Ян Михал, Анна Ядвига, Розалія Гонората, Марія, Казимир, Константин Август. Саме Антоній Плятер пізніше і став володарем дубровицьких володінь.

1773 рік. Буллою папи римського Климентія ХIV орден єзуїтів був ліквідований і їх власність у Висоцьку перейшла до Литовської держави.

20 січня 1774 року був проведений перепис маєтків Висоцька його адміністратором Андрієм Терлецьким. Висоцький замок стояв на невеликій горі над рукавом Горині. Від виїзду у місто до замку вів міст над ровом, який оточував увесь замок. Замок складався з головної резиденції і флігеля, кухні, холодильні, приміщення для сушіння риби, стайні, і пивного бровару. Він мав озброєння, що складалося з 5 гвинтових мушкетів, 6 коротких мушкетів, 2 карабіни, 3 залізних гармати. З замкових господарських знарядь значиться 31 бобровий капкан.

Неподалік замку над при замковим каналом стояв католицький костел з тесаного дерева, покритий гонтою, з двома невеликими люками, а в середині з трьома вівтарями. Тут же навпроти костелу, церква з тесаного дерева, покрита гонтою, з 4 роговими куполами, а п’ятим великим, посередині. В церкві було 5 вівтарів, а поруч церква-дзвінниця.

У 1777 році, власником майже всієї Дубровицької волості став Антоній Тадеуш граф фон-дем-Бройль Плятер.

В 1778 році в селі Велюнь на їх кошти була побудована церква Покрова Пресвятої Богородиці.

11 серпня 1778 року граф Антоній Плятер подарував для Велюнської церкви 61 десятину землі.

З 1795 року Дубровицька волость вже перебуває в складі Російської імперії Мінської губернії Пінського повіту. Дубровиця стала містечом.

20 січня 1805 року Павло Вигоновський в Києві продає висоцькі володіння Вацлаву Борейку маршалку шляхти Ровенського повіту.

Від Вацлава Борейка вони перейшли до Руліковських. Їх власність становила 51 тисячу десятин землі, 30.5 тисяч десятин лісів. До Висоцька належали села: Озери (804 мешканці), Удрицьк, Миляч, Жадень (842 мешканці), Єльно з Волькою. Клесівською (357 мешканців).

З 1805 року Дубровицька волость складі Волинської губернії Рівненського повіту з губернським центром у м. Житомир.

Указом від 21.12.1807 року була створена Комісія народної освіти на чолі з Т. Чацьким. До неї увійшли і представники нашого краю, а саме володар Висоцька, маршалок Рівненської шляхти, Вацлав Борейко на правах члена та Пилип Плятер, володар Дубровиці з правом дорадчого голосу.

У 1811році на землях Вацлава Борейка в заплаві річки Горинь біля Висоцька була утворена голландська колонія під назвою Софіївка.

Борейко, з метою ефективного використання власних земель, більшість яких була розташована в часто підтоплюваній горинській заплаві, віддав їх у оренду для переселенців з Голландії (по місцевому – голєндрів). Це були меноніти, переслідувані католицькою церквою у себе на батьківщині. З собою вони принесли високий рівень господарювання на землі та значно вищий рівень власного життя ніж у місцевого населення.

У 1815 році волинським віце-губернатором був вже відомий нам Пилип Антонович Плятер, граф, колезький радник.

Дубровицю відвідав відомий польський фольклорист і етнограф Зоріан Доленга-Ходаковський під час довготривалої приватної подорожі Волинню (1814-1818рр.).

У 1817 році в селі Бережки, на кошти місцевого священика і прихожан при сприянні поміщика Ігнатія Кашовського, побудована церква Різдва Пресвятої Богородиці з окремо стоячою дзвіницею.

Графи Плятери на своїх землях не тільки займалися сільським господарством, а й організовували підприємства для переробки продукції вирощеної на землі

У 20 роках ХІХ ст. у Воробині вже діє суконна мануфактура, винокурня, цегельня та інше.

Плятери не жаліли коштів і на будівництво церков.

Так у 1821 році в селі Залішани, на кошти графа Антонія Плятера, була збудована дерев’яна церква Успіння Пресвятої Богородиці з такою ж дзвіницею. ЇЇ приходськими селами були: Сехи, Рипчичи, Нівецьк, Грицьки, Кривиця, Літвиця, Працюки, Яцулі, Заморочення, Озерськ.

У 1825 році у дубровицькому чотирикласному колегіумі навчалося 74 учні.

Слід також відмітити, що саме 1805-1831 роки були найбільш успішним періодом розквіту польської освіти на Поліссі.

В селі Кураш у 1831 році лютувала холера, від якої померло багато жителів.

Слід відзначити що наш край хоч і був довгий час у складі Великого князівства литовського та католицький і уніатський тиск на місцеве населення був надто сильним. Тим більше майже всі великі землевласники були з багатих польських родів і постійно виступали проти Російської імперії. Прикладом може бути низка збройних польських збройних повстань і зокрема 1831 та 1861 років. В них приймали участь лише заможні верстви населення.

Так після придушення Польського повстання у 1831 році, в я кому приймали участь дубровицькі представники ордену Піарів та місцеві землевласники і зокрема сини графині Соломії Кашовської, власниці Курашського маєтку. Внаслідок цього землі їх переходили в державну казну, і тим же поміщикам могли здаватися в оренду, а частина їх виділася для місцевих громад.

У зв’язку з придушенням польського повстання у1832 році був закритий монастир піарів у Дубровиці і колегіум. Крім того у 1836 році Міністерство освіти Росії заборонило навчати, читати, писати польською мовою у парафіяльних школах.

У 1836 році на погості костелу в Дубровиці знайдена чугунка гармата.

Населення краю розділялося за станами. Так за сповідним розписом Висоцької церкви 1843 року серед прихожан є: духовні (служителі церкви); відставні солдати і солдатки; кантоністи; селяни; шляхта; дворяни; однодвірці.

У 1844 році за царським Указом офіційно були розпущені кагали (органи єврейського самоврядування) і все єврейське населення було підпорядковане місцевим управам.

Цікавим є те, що у дубровицькому маєтку Ігнатія Плятера у той час діяла музична школа, учні якої володіли польською мовою на стільки щоб співати. Через це він переслідувався тодішньою владою. В листопаді та грудні місяці 1844 року поліцією Рівненського повіту велося розслідування. З нього знаємо. що граф відмовився підписуватися у документах. написаних російською мовою. 10 січня 1845 року він давав пояснення польською, відмічаючи. що дітей утримує у себе як робив його батько Антоній уже 50 років «для свого власного задоволення». Далі він писав: «що стосується мови, якою вони (діти) розмовляють або не розмовляють, то він у них про це не питав і мови їх не навчав». Генерал-губернатор Вилинської губернії Бібіков особисто цікавився ходом розслідування, суворо заборонив навчання дітей чужою мовою.

У 1850 році в голландській колонії Софіївка було 10 господарств, 8 родин та 60 жителів, з яких 33 особи чоловічої статі і 27 – жіночої статі. Подушний список (Ревизская сказка в додатку 8).

1860 рік. Графи Плятери дарують багату власну бібліотеку для Варшавської публічної бібліотеки. В містечку Дубровиця проживає 1709 християн та 2034 іудеїв.

В 1861 році на кошти місцевого поміщика в Дубровиці збудована кам’яна Різдва Пресвятої Богородиці православна церква (нині це пам’ятник архітектури України). Його опис – додаток 9. До неї були приписані села: Золоте, Пузні, Людинь, Рудня, Ясенець, Островці, Мочулище, Крупове. До цього приходу також належала церква Святителя і Чудотворця Миколая села Селець.

І цей час у нашому краї починає розвиватися початкова освіта. Так у 1864 році Висоцьку починає працювати парафіяльна школа, в якій навчається 20 учнів і працює 1 учитель, а в 1878 році вже діє однокласне училище. Висоцьк стає волосним центром.

У 1867 році на колонії Софіївка знайдено скарб вагою в 4 фунти, який складався з слідуючих срібних предметів: 3 браслети, 1 монетна гривна київського типу, 12 монетних гривень у вигляді паличок з нарізками, на одній з них була буква Х, на другій  — МЛ.

У 1870 році через Дубровицьку волость був збудований і вже діяв поштовий тракт з Пінська: від станції Столін до станції Рівне з поштовими станціями в Дубровиці, Немовичах, Березному, Людвиполі (нині Соснове), Корці.

У вересні 1870 року у Воробині, поблизу Дубровиці, у гостях у графа Ігнатія Плятера побував Наполеон Орда, польський та білоруський літератор, композитор, музикант, художник. Під час відвідин він зробив декілька замальовок олівцем і серед них «Двір Плятера» та «Костел Іоанна Хрестителя». Пізніше вони стали: перший малюнком, а другий  — літографією. Малюнок графського двору зберігається музеї Кракова.

У 1872 році на кошти прихожан збудована церква Святителя і Чудотворця Миколая в Дубровиці. До неї приписані села Орв’яниця та Берестя, а також кладбищенська церква Покрови Пресвятої Богородиці в Бересті.

В травні 1872 року в Російській Імперії була створена комісія для обстеження стану сільського господарства Росії. Нею були зроблені висновки проте, «что осушение болот крайне не обходимо в Петербуржской, Новгородской, Тверской, Ярославской, Минской, Волынской губерниях». Для осушення боліт Полісся була створена Західна експедиція на чолі з геодезистом, генерал-лейтенантом Жилінським Йосипом Іполитовичем. Вона розробила Генеральний план осушення боліт Полісся на площі 9,0 млн. га.

У 1877 році у Висоцьку був знайдений скарб в коробочці з деревної кори, який складався з 42 шестигрошовиків польських і пруських ХVІІ ст.

1877 рік. На кошти місцевих жителів у Висоцьку була побудована та освячена Свято-Успенська православна церква, на місці древньої (1639 року будівництва), яка була знищена пожежею.

У 1878 році у Висоцьку був знайдений скарб з 32 срібних монетних гривень і 3 срібних браслети.

З 1878 року у Висоцьку діє однокласне народне училище Міністерства народної освіти (30 учнів).

Відомим дослідником Сендульським А.Д. у Волинських єпархіальних відомостях за 1882 рік опубліковано розповідь про м. Домбровицю.

1883 рік. Приходський священик, настоятель висоцької громади Свято-Успенської православної церкви Стефан Самуїлович Антонович передплачує і читає «Церковно-общественный вестник», який видавався в Сант-Петербурзі під редакцією А.І.Поповицького.

1884 рік. В м. Домбровиці працюють смоляний, горілчаний та цегляний заводи, що належать графу Плятеру. В містечку відбувся єврейський погром.

2 серпня 1885 року відкривається рух поїздів по залізничній лінії Лунінець-Сарни-Рівне через Дубровицю.

У 1888 році відомий церковний діяч, історик та краєзнавець Теодорович Микола Іванович, в своїй праці «Історико-статистичний опис церков і приходів Волинської єпархії» видрукуваній у Почаєві, розмістив історичні довідки про Дубровицю, Висоцьк, Велюнь, Удрицьк, Озеряни (тепер Великі Озери), Бережки, Кураш, Залішани теперішнього Дубровицького району.

У 1894 році відомий український історик і археолог Антонович Володимир Боніфатійович проводив розкопки та відкрив для науки Давньоруські городища ІХ-ХІІІ ст. у Дубровиці і Висоцьку.

У 1895 році у Варшаві вийшла друком велика енциклопедична праця Словник географічний королівства Польського та інших країв слов’янських, в якому була надрукована історична довідка про Висоцьк, автором якої був Едвард Руліковський відомий польський вчений і дослідник Правобережної України. Він був сином Йозефа Руліковського та Софії Борейко, дочки Вацлава Борейка, володаря Висоцька.

У зв’язку з високим рівнем заболоченості місцевості, низьким рівнем життя населення краю часто потерпає від хвороб та епідемій.

Так з весни 1897 року епідемія холери лютує у Висоцьку. Лише 5 жовтня 1897 року вона припиняється. Місцеві жителі залишили згадку про це у Свято-Успенській церкві таким чином. На кошти прихожан була замовлена ікона Петра, Олексія, Іони, Макарія, Пилипа  — святителів Московських, на якій зроблено надпис з зобов’язанням для майбутніх поколінь на віки відзначати цей день як свято в селі з обов’язковою Літургією та хресним ходом навколо Висоцька.

За Всеросійським переписом 1897 року у Висоцьку проживало 912 чол.

До Висоцької волості відносилися: містечко Висоцьк, села Річиця Васильова, Підвисоччя, Задвір’я, Озерськ, Заморочення, Миляч, Жадень, Удрицьк, Людинь, Пузні, Рудня, Золоте, Озери, Лютинськ, Велюнь, Біла, Шахи.

За Всеросійським переписом 1897 року в Дубровиці проживало всього 6007 чол.

До Дубровицької волості належали: місто Дубровиця, села Ясенець, Селець, Крупи (Крупове), Мачулища (Мочулище), Островці, Берестя, Орв’яниця, Сехи, Літвиця, Семенове, Яцулі, Залішани, Грицьки, Нівецьк, Працюки.

В складі Любиковицької волості були села: Любиковичі, Бережки, Колки, Залужжя, Белятичі, Соломіївка, Кураш, Стрільськ.

Влітку 1899 року барон Рудольф фон Штейнгель проводив археологічні обстеження населених пунктів Луцького повіту, а також: Бережниця, Берестя, Висоцьк, Дубровиця, Орв’яниця, Селець, Удрицьк. Було відкрито стоянки неоліту на лівобережжі Горині поблизу Висоцька і Користі. в селі Удрицьк.

З 1900 року в Дубровиці діє політичні організації БУНДу і сіоністів.

У 1903 році Жилінський Й. І. підводячи підсумки роботи Західної експедиції по осушенню боліт Полісся відмітив, що виконані роботи дали змогу суттєво оздоровити клімат Полісся, втратили епідеміологічний характер хвороби місцевого населення та тварин, збільшилися площі орних земель та урожайність сільськогосподарських культур., зменшилася потреба у завезенні зерна для харчування.

За 25 років було осушено понад 2,5 млн. га, побудовано 4367 верст каналів, 549 мостів, 30 шлюзів. Стаціонарні дослідні болотні станції почали створюватися на початку ХХ ст. Прикладом може бути ще і нині діюча Сарненська дослідна станція по освоєнню боліт. І в Дубровицькому районі ці рукотворні споруди (канали) дожили до наших днів і окремі з них ще й досі служать людям.

При нарахуванні державного поземельного податку, губернського земельного збору та збору на причтові будівлі Ровенським повітовим казначейством у 1908 році землі: по Дубровиці 23,5 десятини, с. Карпилівці 1806,0 десятин, с. Стрільську 3344,3 десятини, с. Рудні 185 десятин (колишня власність католицького ордену піарів) облікуються як бувші державні.

Найціннішим з земних благ того часу була звичайно земля-годувальниця. За неї велися війни як між державами, між поміщиками і селянами і навіть між близькими людьми. Відгомін подій у Росії 1905-1907 років досяг і нашого краю.

Так у 1905 році навіть поміщиця Тушовська судилася з жителями села Залужжя за сіножаті на Болоті. Вона процес виграла. Але місцеві жінки не допустили землемірів до виконання робіт по встановленню меж в натурі. І далі користувалися своїми громадськими землями.

Селянські заворушення продовжувалися і в наступні роки у нашому краї.

Про події того часу висоцькі старожили розповідали таке. Володар Висоцька, юнкер Його імператорської Величності двору князь Ісаков став охороняти свої місцеві володіння з допомогою черкесів (15 чол.). Вимагав плату за випас худоби в лісі, на полях і пасовищах та брав плату за збір грибів і ягід. Він також приступив до «оскопцювання» селянських земель і ліквідації сервітутів. Проте височани не давали змоги працювати інженерам-землевпорядникам. Худобу випасали групами і на поміщицьких землях. Для припинення цих порушень був викликаний загін поліції. Проте селяни не поступилися і поміщик на деякий час залишив їх у спокої.

В червні 1909 року 15 черкесів та 35 чоловік поліції хотіли забрати худобу у височан. Проте місцеві жителі, озброєні чим попало, вийшли на захист свої прав. Відбулася сутичка. Селяни перемогли. Однак був поранений Щур Олімпій та відбулися арешти бунтівників.

А 28 травня 1910 року у селі Річиця (тепер Вербівка) відбувся селянський бунт. Селяни стали на захист своєї землі, яку відбирав місцевий поміщик Ісаков. У придушенні його приймало участь біля 150 чол. поліції та застосована вогнепальна зброя. Під час бунту було вбито землеміра Макаревського та поранено стражника, вбито одного селянина та біля 20 поранено, а 61 чоловік був притягнутий до судової відповідальності.

На утихомирення селянських заворушень до Висоцька прибув сам генерал-губернатор Волинської губернії. У містечко не поїхав, а наказав зібрати селян на хуторі Чорновирка поблизу містечка, привселюдно у тодішнього волосного старшини зняв нашийний знак влади і тут же одів його на іншого жителя. На вимогу селян зобов’язав Ісакова розпустити загін черкесів і зупинив ліквідацію сервітутів та заборонив брати плату за випаси.

1910 рік. В Дубровиці діє 5 синагог і в тому числі 3 хасидських.

1911 рік. Середнє Полісся входило до Волинської губернії Російської імперії Ровенського повіту і 11 волостей, а саме: Березне, Вири, Висоцьк, Деражне, Дубровиця, Костопіль, Любиковичі, Немовичі, Селище, Степань, Стидин. Площа їх становила 6459.6 кв. км або 75% території повіту.

1915 рік. В Дубровиці відбулося насильне виселення євреїв у внутрішні губернії Російської імперії.

Відбулося часткове повернення дубровицьких євреїв у Дубровицю у 1917 році. Тоді було відкрито дві єврейських школи у містечку (одна з мовою викладання на івриті друга – на ідиш). Створений єврейський загін самооборони в Дубровиці.

 

 

Використані інформаційні джерела:

Акты издаваемые Виленскою комиссиею для разбора древних актов. Том ХХХІІІ. Акты относящиеся к истории Западно-русской церкви. Вильна. Типография «Русский почин». 1908.

Анатолій, архієпіскоп Сарненський і Поліський (Гладкий О.О.) Українська православна церква Сарненська єпархія. 10 років. Сарни пп «Поліграфінтех».2002.

Антонович В.В. Археологическая карта Волынской губернии. – Москва: типография Г.Лиснера и А.Гешеля – 1900.

Вісті ВУЦВК, Київ  — 1940. – 18 січня.

Войтович Л.В. Княжа доба: портрет еліти.  — Біла Церква: видав Олександр Пшонківський, 2006. 697 с.

Гика В.М. Каталог метричних книг Державного архіву Волинської області (1600-1933рр.). Луцьк.2009.

Діденко Б.Л. Дружба не знає границь.- Львів: Каменяр. 1968.- 47с.

Дубровицький вісник. Громадсько-політична газета. №1-58.  — м. Дубровиця. 2002.

Дубровицький вісник. Громадсько-політична газета.- м. Дубровиця 2007-2012рр.

Зведений каталог метричних книг, що зберігаються в держархівах України, між архівних довідниках: Том 2: Метричні книги у фондах державного архіву Київської, Миколаївської, Рівненської, Сумської областей. Державна архівна служба України. 2012.876с.

Історія сіл і міст Української РСР Ровенська область. – Харків: книжкова фабрика,1973. 655с.

Кисіль Валер. Городна- полеське местєчко: Катастрофа перад Калядьми 1653 года. (http:/ horodno.Blogspot.com/ 2013.

Книга пам'яті України Рівненська область т. 1 Львів – Каменяр.1994. 694с.

Літопис руський / Переклад з давньоруського Л. Є. Махновця; Відповідальний редактор О.В. Мишанич.  — Київ: Дніпро, 1989. – ХУІ+ 591 с.

Матеріали народного музею історії села Висоцьк (1986-2012рр).

Миронович Антон. Biskupstwo turowsko-pinskie w ХІ-ХVI wieku. Білосток. Trans Humana. 2011.

Памятники градостроительства и архитектуры Украинской ССР: (Ил. справ.-каталог в 4-х т. /редкол.: Н.Л. Жариков (гл.ред.) и др. Т. – 3. Львовская область; Николаевская область; Одесская область; Полтавская область; Ровенская область/ Редкол.: Г.Н. Логвин (отв. ред.) и др.– Киев: Будівельник, 1985. 337с.

ПАРО ф.2668, оп. 1, спр. 3, арк. 18,19

Попенко В.П. Дубровиця: Путівник.- Львів: Каменяр. 1986.-40с.

Руліковський Едвард. Історична довідка про містечко Висоцьк (Із словника географічного королівства польського та інших країв слов'янських). Варшава.1895.

Сериков Алексей. Дорога на Пинск. Екатеринбург. 1999.

Сліж Наталля. Малодшая галіна княжацкага роду Саламярецкіх на Піншчыне. Артыкул ARCHE № 3 2011.

Slownik geograficzny Krolestwa Polskiego i innyh krajow slowianskich. T.XIY. —Warchawa, 1895.

Степанов Л. До історі1 антифашистськой боротьби на Ровенщині 1941-1944роки.- Львів: Каменяр. 1966.

Тедорович Н.И. Историко-статистическое описание церквей и приходов Волынской епархии Т. 2 Почаев. Тип. Почаево-Успенской Лавры 1889.

Тризна Й. Києво-Печерський патерик

ЦДАГОУ,  — фонд 1,  — опис 6,  — од. зб. – 576, арк. 38-62.

РОДА, ф. 4169, оп. 1, спр. 5, арк. 79.

РОДА. ф. 653.оп.1- од.зб.- 126.

РОДА. ф. 357.оп. 2. – од.зб. 82.

 

 

ДОДАТКИ

 

Додаток 1

Уривок з першої писемної згадки про Дубровицю і Висоцьк з Києво Печерського патерика Йосипа Тризни:

« … третіє богомоліє єпископію поставих Туров в лето 6513 (1005) и придах кь ней городи с погости в послушаниє и священиє и благословениє держати себе в туровской єпископии: Пинск,…Дубровица, Височко… и поставих перваго єпископа Фому…».

 

Додаток 2

З Літопису Руського:

У Рік 6691 /1183/

…І Святослав, невдоволений на своїх братів, рушив, приспішуючи похід свій і подвигнений Божим промислом, тому старші сини його не встигли з чернігівської сторони. Він же йшов по Дніпру і став там, де ото брід, що називається Інжир. І там перебрів він на ворожу сторону Дніпра, і п'ть днів шукали вони їх / половців/. Тут- таки одрядив він молодших князів попереду своїх військ: одрядив же Володимира /Глібовича/ переяславського, і Гліба, /сина свого/, і Мстислава, сина свого, і Романовича Мстислава, і Гліба Юрійовича, князя дубровицького, і Мстислава Володимировича, і берендіїв з ними було дві тисячі і сто.

… і стояли на місці, котре іменується Єрель і як русь зове Угол.

…Сотворив же Бог побіду сю місяця липня у тридцятий /день/, у понеділок, у /день/ пам'яті Іоанна Воїна. А великий князь Святослав Всеволодович і Рюрик Ростиславич, діставши од Бога над поганими побіду, вернулися до себе зі славою і честю великою.

 

Додаток 3

Про Святу Діву Іуліанію княжну Гольшанську Дубровицьку:

Свята Іуліанія жила у першій половині ХУІ ст. ЇЇ батько, князь Юрій Дубровицький – Гольшанський, був одним з благодійників Києво – Печерської Лвари. Померла вона у 16 – літньому віці. Тіло її було поховане у Києво – Печерській Лаврі біля Великої церкви. Воно було виявлене нетлінним при архимандриті Єлисеї Плетенецькому (1599 – 1624). Святі мощі згоріли при пожежі у Великій церкві Києво – Печерської Лаври у 1718 році, а останки були перекладені в раку и поставлені у Ближніх печерах. Архімандрит Петро Могила (пізніше Митрополит Київський), якому свята приснилася і дорікала за малу увагу до її гробу, звелів влаштувати нову раку. На гробниці святої був зроблений надпис: « По воле Творца неба и земли живет по всея лета Юлиания, помощница и великая в Небе заступница. Здесь кости – врачебство против всех страданий… Райския селения собой украшаешь, Юлиания, как цветок прекрасный…».

 

 

Додаток 4

Про Святу праведну Діву Іуліанію княжну Гольшанську (Дубровицьку)

Афанасій Калнофойський (1638р.) соборний монах Київського печерного монастиря у своєму творі «Тератургім» наводить таку епітафію розміщену над гробницею «Святої Юліанії Георгіївни Дабровської, княжни Ольшанської, нетлінно в церкві Пречистої Богородиці Печерської,- визначення праведного суді чудотворно чекаючої:

Под алтарем Фелоктета,

Никая Дниса тебя не коснется;

Потому что в сию землю не положен сын Эмпузы*,

С целью множить племя пресмыкающихся гадов.

Ставши перед алтарем без страха помолись-

Об опущении многих своих грехов

И вскоре чрез Творца небес и света

Достигнеш вечной жизни.

Юлиана помощница,

Сильная на небе заступница;

Посвященный ей алтарь,

Блистающий благочестием,-

Скрывет здесь ея кости врачующия

От мятежных болезней;

Против смерти и нездоровья

Ты найдеш себе рецент в этом святом гробе.

Й вечно зеленеющая весна цветет,

Светло одеваясь целительными травами.

Приятны места, вечно упоительны часы,

Постоянно представляющия райския прелести;

И не удивляйся, что Юльяна в тот мир

Переселилась, цветок желает украшать другие цветы*.

 

(См. „Сборник материалов для исторической топографии Киева и его окрестностей", стр. 34)

*Фелоктет, когда пристально смотрел на гроб Троила, убитого Ахиллесом, укушен был Змием выползшем из-под алтаря.

Dipsas- гадина из породы ужей.

Под Эмпузою разумеется Гекуба, жена царя Приама, обратившаяся по взятии Трои в птицу; сын ея –Троянский царевич Троикл.

 

 

Додаток 5

Неоніла Диб’як.

Свята Юліанія.

Було…Літописця невтомне перо

Засвідчило факт, що у давнім столітті

В містечку Дубровиці серед дібров,

Що небо торкають своїм верховіттям,

Явилось на світ незвичайне дівча,

Що ангелів кликало в сни барвінкові

Та мало у серці і в синіх очах

Нетлінну красу доброти і любові.

В дитини чеснот вистачало на всіх

До справ добродійних, не для забавлянки.

І помисли чисті, мов квіти в росі,

Були на душі у малої Улянки

Із роду Гольшанських. Уславлений рід

Черпав свою силу у вірі Господній.

І пам’ять про нього не стліла в імлі -

Із Божої волі живе до сьогодні.

А дівчинка та засвітила зорю -

На небо вознесена ангелом Божим.

Святій Юліанії ревно молюсь.

Вона мені, вірю, в житті допоможе.

 

Додаток 6

Архітертурна характеристика пам'тники архітектури України  — Римо-католицького костелу Іоанна Хрестителя 1695-1702рр.

Костел являє собою трьохнефну базиліку з двома баштами над боковими членуваннями нартексу. Башти квадратні в плані, двохярусні, закінчуються бароковими кулевидними ребристими верхами. Головний фасад має чітку двохярусну схему. Кожен ярус розчелнований пілястрами. По центральній вісі споруди високий фронтон, який ефектно контрастує зі стриманими формами башт. Пілястри бокових фасадів відповідають внутрішнім стовпам. Середній і боковий нефи перекриті хрестопордібними зводами. Інтер'єр вирізняється глибинним розкриттям внутрішнього простору. Він багато прикрашений декоративною пластикою.

Цей пам'ятник є витвором розвиненого барокко.

 

Додаток 7

Чисельність єврейського населення нашого краю:

№ п/п

Населені пункти

роки

1766

1778

1778

1787

1847

1897

1921

1937

1942

1946

1.

Дубровиця

404

 

 

 

1910

2688

2536

3225

4000

9

2.

Бережниця

286

87

155

206

1157

2160

1327

 

1500

45

3.

Висоцьк

85

 

 

 

320

880

 

 

1864

2

4.

Осова

 

 

 

 

 

121

 

 

 

 

5.

Залужжя

 

 

 

 

 

 

 

 

35

 

6.

Колки

 

 

 

 

 

 

 

 

41

 

7.

Лютинськ

 

 

 

 

 

 

 

 

25

 

8.

Річиця

 

 

 

 

 

 

 

 

36

 

Додаток 8

Ревизская сказка 1850 года месяца сентября 30 дня Волынской губернии Ровенского уезда местечка Высоцк помещика Борейки, о состоящих во владении его мужского и женского пола колонистах иностранных.

Иностранцы Ф.И. О. (мужской пол)

Возраст (лет)

1834 г.

 

 

1850 г.

Иностранцы Ф.И. О. (женский пол)

Возраст (лет)

1

2

3

4

5

6

1.

Андрей Андреев Вонж

Андрея 1 сын Михаэль

Михаэля сын Михаэль

 

 

Андрея: 2-й сын

Кристиан

3-й сын Корнелий

4-й сын Карл

59

18

 

 

 

 

5

4

2

75

34

2

 

 

 

22

20

18

жена его Ева

жена его Эфрозина

дочери Михаэля

1-я Элеонора

2-я Розалия

 

жена Кристиана Розалия

их дочь Каролина

 

63

24

 

4

?

 

21

4

 

2.

Готлиб Иванов Цыльк

Готлиба 1-й сын Якоб

Якоба 1-й сын Георг

Готлиба: 2-й сын Замель

3-й сын Михаэль

Готлиба племянник

Иоганн Петров Бриндель

Иоганна Бринделя брат

Кристиан

36

6

 

1

 

 

17

 

9

ум.1849 г.

22

1

17

12

 

33

 

25

 

жена Готлиба Анна

жена Якоба Элеонора

 

 

 

 

 

жена Иоганна Анна

жена Кристиана Крестина

дочь Кристиана Иустина

42

19

 

 

 

 

 

31

19

1

3.

Михаэль Мартынов Кункель

Михаэля: 1-й сын Иоганн

2-й сын Кристиан

3-й сын Якоб

26

2

42

18

12

6

дочери Михаэля: 1-я 

Элеонора

 

1

4.

Георг Мартынов Кункель

Георга: 1-й сын Иоганн

Иоганна сын Якоб

Георга 2-й сын Якоб

 

40

5

 

3

 

56

22

1

19

 

жена Георга Элеонора

дочери Георга:

1-я Ева

2-я Анна

 

24

 

8

4

5.

Мартын Мартынов Кункель

Мартына сыновья:

1-й Иоганн

2-й Георг

3-й Фридрих

4-й Самуэль

 

Мартына Кункеля племянник Мартын Фридрихов Эрсдорф

35

 

 

 

 

 

 

 

7

ум.1849 г.

 

16

14

12

8

 

 

23

 

дочери Мартына:

1-я Эфросиния

2-я Марианна

3-я Анна

4-я Ева

 

 

жена его Элисавета- Мария

 

 

10

6

3

1

 

 

39

6.

Георг Иоганнов Цыльк

Георга сыновья:

1-й Георг

2-й Замель

Георга Иоганнова племянник Мартын Иоганнов Бервальд

 

Бервельда сын Людвиг

 

52

 

10

1

 

не проживал

 

-

68

 

ум.1840 г.

17

 

42

 

13

жена его Эфрозина

 

 

жена Замеля Марианна

 

его жена Елисавета

дочери Мартына:

1-я Розалия

2-я Крестина

 

64

 

 

17

 

35

 

17

6

 

7.

Андрей Биллер

 

68

 

ум.1844 г.

 

 

 

8.

Давид Вонж

62

ум.1845 г.

9.

Петер Петров Юбес

Петра сын Иоганн

Иоганна сын

 

52

19

-

 

ум.1841 г.

ум.1840 г.

10

 

 

10.

Карл Людвигов Барц

Карла сыновья:

1-й Якоб

2-й Самуэль

9

 

-

-

25

 

?

?

жена Карла Елена

 

 

 

мать Карла Магдалена

 

20

 

 

 

60

 

Всего:

 

33

 

27

Додаток 9

Архітектура характеристика пам'ятника архітектури України  — Церкви Різдва Богородиці 1861р.

Цегляна, тричасна, в основі композиції покладена присутня українським дерев'яним культовим спорудам вісьова схема компонування об'ємів, доповнена характерними прийомами руської архітектури – розташованої дзвінниці на західному фасаді.

Складається з квадратного в плані, великих розмірів, нефу, прямокутних апсиди і притвору. Внутрішній простір нефу має відмінне вирішення, яке підпорядковане принципу центричності. Влаштовані квадратно чотири стовпи п'ятигранні в основі є опорними для системи підпружних арок, вони також виділяють центральне членування нефу, перкрите зрізаним зімкнутим зводом з світловим восьмериком в завершенні. Верх восьмерика зашитий дерев'яною стелею. Бокове членування нефу перекрите хрестоподібними і напівциркульними зводами. Зовні восьмерик вкритий шатровою покрівлею.

Прямокутний в плані об'єм двох нижніх ярусів дзвінниці, орієнтований перпендикулярно до вісі основного об'єму, рівновисокий з нефом. Восьмерик дзвінниці декорований щипцями. Західний фасид дзвінниці, південний і північний фасади нефу і східний фасад апсиди маєть олнакове оформлення, в основі якого покладений мотив портика.

Пам'ятник відображає стильові особливості архітектури Волині другої половини ХІХ ст.

21.11.2012-2013 роки

село Висоцьк

Дубровицького району

Григорій Яцута

 

 

(При передрукуванні посилання на джерело обов’язкове)


все для dleфильмы и сериалы онлайн hdавтоматический обмен webmoney на приват24android игры, приложения, инструкции, обзоры
Комментариев пока еще нет. Вы можете стать первым!

Добавить комментарий!