1111111111
34100 м. Дубровиця, Рівненська область, вул. Воробинська, 16, тел. (03658) 2-03-24, факс (03658) 2-03-08 E-mail: dubrrda@gmail.com, dubr@dubrrda.gov.ua
Slide 1
Slide 2
Slide 3
Slide 4
Slide 5
Архів новин Авторизація
«    Лютий 2020    »
ПнВтСрЧтПтСбНд
 12
3456789
10111213141516
17181920212223
242526272829 
» » Голова РДА привітав ювілярку Марію Артемівну Камінську

Голова РДА привітав ювілярку Марію Артемівну Камінську

Написав press
//
15 жовтня 2013
//
//
Всё что стоит знать о Таиланде читайте на othai.ru, а так же о путешетвиях. Если желаете что то скачать, то ищите тут cashwarez.ru. На сайте neowar.ru много интересного.

Голова РДА привітав ювілярку Марію Артемівну Камінську

 

Відзначила 100 літній ювілей вчительки Висоцької школи Марія Артемівна Камінська. З 1949 поєднувала роботу вчителя з виборною посадою голови Висоцького райкому профспілки освітян. Уряд та держава високо оцінили її працю, нагородивши її медалями «За особливі заслуги в роки великої Вітчизняної війни», «За доблесный труд», медаллю А.С. Макаренка, а згодом їй присвоїли звання Заслуженого вчителя України.

Привітав іменниннцю-ювілярку і голова райдержадміністрації Олександр Шатов, який вручив винуватиці такого знаменного ювілею цінний подарунок та від душі побажав мужній жінці здоров'я, бадьорого настрою та божого благословіння. Долучилися до вітання і Висоцький сільський голова Сергій Самко, педагоги та провспілки району та Висоцька, сусіди та родичі.

Для того, щоб можна було осягнути та усвідомити, всю життєву дорогу іменниці та відношення до неї людей, які не зі слів памятають Марію Артемівну,  з вдячністю та повагою відкликаються про неї, пропонуємо ознайомитися зі слідуючим дописом, який має назву  «Наша перша вчителька».

 

Усе хороше починається з любові. Любов до навчання, до шкільних друзів, до природи, до Батьківщини, до всього сущого на нашій планеті  починається з першої вчительки. Моя перша вчителька – Марія Артемівна Камінська. Вона навчила нас писати, читати, рахувати, мислити. Але найголовніше – віддала нам свою доброту. Коли я думаю про свій перший клас, пригадую не парти чи стіни, а свою вчительку та однокласників, бо саме вони залишаються зі мною назавжди.

Думаю, що кожен з нас, колишніх першокласників далекого 1955 року,  часто запитував своїх батьків, що таке школа. Незабаром ми самі пішли до школи. Перше вересня – це незабутнє свято для тих, хто йде перший раз у перший клас. Пам’ятаю, що на першій лінійці, коли для всіх нас прозвучав перший дзвоник, мій батько підійшов до мене, підняв угору і сказав: «Ну ось, Клавочко, ти і стала першокласницею!» Мабуть, усім нам було спочатку страшно: нове, незвідане завжди трохи лякає. Але поруч з нами була наша перша вчителька. Правда, я знала давно, що саме Марія Артемівна поведе мене і моїх друзів (а було нас більше 30-ти) у цей новий для всіх світ знань. Скільки ж треба було терпіння, вміння і часу, щоб навчити наші неслухняні пальчики виводити спочатку якісь палички і «гачки», з яких потім складуться слова! Як ми заздрили її синам – Гені і Жені, бо їхня мама була з ними завжди, навіть вдома, а з нами лише в школі. Колись не було калькуляторів, а тим більше комп’ютерів, а наша вчителька навчила нас швидкої усної лічби, яку згадуємо і зараз, дивуючись, чому тепер цьому не вчать.

Більшість спогадів про перших учителів добра, світла і позитивна. Може, тому, що діти сприймають усе нове і незвідане в світлих тонах, але, хочеться вірити, що все так і було насправ¬ді. Марія Артемівна була вимогливою, проте ласкавою, вчила нас бути роботящи¬ми, бо і сама завжди була такою, любила весь наш перший «А»,  як рідних дітей. Вона робила все, щоб її розумні та кмітливі діти стали славою та гордістю своєї школи. А хіба це погано, коли вчитель мріє, щоб його учні були найкращими? (Мені здається, що ми не підвели свою вчительку, бо з нас, як кажуть, «вийшли люди».)

Якось ми зібралися з дівчатами нашого класу і почали згадувати, хто що пам’ятає про ці перші, далекі вже чотири роки в школі. Згадалося, як колись у першому класі, коли вчителька затрималась в учительській, ми майже всім класом побігли пити воду з бачка, який стояв у коридорі школи. Як Марія Артемівна потім вистроїла нас біля дошки перед класом, сказавши, що не можна так робити, а дехто, в тому числі і я, плакали, але не тому, що були «спіймані на гарячому», а через те, що не встигли напитися. Згадали ученицю Лялю (так її всі звали), в якої була дуже гарна книжка казок, але вона так і не навчилася за рік добре читати і писала олівцем, бо ручкою не виходило. Згадувалися і кумедні ситуації на уроках, коли ми встигали не лише вчитися, але й перекидалися записочками, зміст яких був дуже далеким від арифметики. Колись у школі був такий предмет, як каліграфія. Мабуть, вчені мужі з Міністерства освіти хотіли, щоб кожен з нас міг бути писарем. Не знаю, чи вийшли б з нас писарчуки, але у більшості наших учнів почерк до цього часу нагадує почерк Марії Артемівни. Під час цих посиденьок з колишніми однокласниками ми згадували не лише уроки, але й наші екскурсії на «Хилінські гори», бо для нас ці горби і справді були горами, згадували, що вчителька ніколи не висміювала, якщо в когось щось не виходило, до неї завжди можна було прийти додому, щоб вона пояснила ще раз незрозумілу  задачу чи приклад. Звичайно, перша вчителька вміла бути і суворою, коли ми цього заслуговували, але у неї було прекрасне почуття гумору, тому іноді на уроці ми сміялися, реагуючи на її репліки під час наших відповідей. Згадали і прийом у піонери, і те, як дехто навіть на Паску у церкву «пробрався» в піонерському галстуку, а також нашу тимурівську команду, коли ми разом з учителькою ходили допомагати старшим людям. А ще про те, як нам заздрили учні з інших класів, бо саме нашій вчительці, коли ми вчилися у четвертому класі, єдиній в районі було присвоєне звання Заслуженого вчителя. Ми були такі горді, бо вважали, що саме завдяки нашому дружному, успішному і правильному в усіх відношеннях класу Марії Артемівні вдалося досягти таких висот у педагогіці.

Вона була й залишається для мене якоюсь незвичайною людиною. Мені хотілося щоранку швидше потрапити до школи, бо вчителька буде знову розповідати щось цікаве й захоплююче. Вона була і вимогливою, і люблячою водночас. Ми всі для неї були і найкращими, і найрозумнішими, вона кожного з нас любила й любить зокрема, а не всіх загалом. Не дарма кажуть, що перша вчителька – друга мама. Вона повинна вміти розуміти дитину, відчувати її потреби і уміти знайти підхід до її серця. Нерідко вже в дорослому житті про школу позитивно відгукуються саме ті, кому пощастило з першою вчителькою. Саме до таких людей я можу віднести й себе. Бо моя перша вчителька, Марія Артемівна, навчила мене, і не лише мене, а й увесь наш клас, любити батьків, поважати старших, шанобливо ставитися до людей, привила нам жагу до знань і бажання розвиватися, жити та насолоджуватися життям. Можливо, ми тоді були малими і не зовсім розуміли, навіщо вона так над нами трясеться і намагається навчити. Та тепер, коли з Миколок і Сашків, Вірочок та Галочок ми перетворилися в дорослих людей – членів суспільства, можна з впевненістю сказати, що життєві уроки Марії Артемівни пройшли не дарма. За що їй низький уклін. А я вдячна їй ще й за те, що в далекому-далекому другому класі вона посадила мене за однією партою з дівчинкою Олею, з якою ми так і просиділи до одинадцятого класу, жодного разу не посварившись, і з якою дружимо до цього часу. Напевно, лише через стільки років ми зрозуміли, як багато зробила для нас перша вчителька та з безмежною вдячністю згадуємо ті роки, яких вже не повернути.

І ще є одна, не зовсім звична, але приємна нагода згадати нашого першого наставника. 14 жовтня Марії Артемівні виповнилося СТО РОКІВ!!! Ми пам’ятаємо, якою життєрадісною Ви були завжди, ми всі чекали Ваших уроків і виступів на сцені самодіяльного театру, де Ви були і артисткою, і режисером. Мабуть, Природа так розпорядилася, щоб Ви, шановна Маріє Артемівно, і далі грали свою найкращу роль –  Людини, яка щаслива, бо приносить щастя іншим. Багато чого з того, чому ми навчилися, особливо у взаєминах з іншими, було сформовано в перші роки навчання в школі. Хто знає, ким би ми виросли, якби нашою першою вчителькою була інша жінка?!

«Дякуємо Вам, дорога Маріє Артемівно! Здоров'я, радості і добра Вам!» – думаю, під цими словами ладен підписатися увесь наш «А» клас.

Клавдія КРАСЮК, вчитель Висоцької школи.

 

все для dleфильмы и сериалы онлайн hdавтоматический обмен webmoney на приват24android игры, приложения, инструкции, обзоры
Комментариев пока еще нет. Вы можете стать первым!

Добавить комментарий!